Ми не уникнемо «війни», досліджуючи теперішній український зріз сучасного мистецтва.
Перша триєнале УКРАЇНСЬКИЙ ЗРІЗ (2010 року) була спробою самоідентифікації, а наступна триєнале (2013) була для нас важливою як процес самоаналізу.
Досліджуючи теперішній український зріз – його елементи, деталі, фрагменти, які в попередніх едиціях проекту виглядали як результат адекватного «розрізу», зараз є радше результатом «вибуху».
Вибух є каталізатором, який радикалізує рівень дослідження трансформації процесів в сучасному мистецтві України.
Ми змушені по-інакшому дивитись, думати, сприймати, аналізувати час перемін і актуальні процеси.
Нас супроводжує неспокій, неміч, ненависть, міграція, травма, самоідентифікація, каталізація-ферментація, трансляція, діалог, перемовини, компроміс, парадокс, аберація, потворність, непевність.
Відбувається зміна полюсів, переосмислення, переоцінка ― переТВОРЕННЯ.
У ПОШУКУ СУБСТАНЦІЇ…
БОГДАН ШУМИЛОВИЧ
Замість прологу
Перед написанням цього тексту сталися дві типові (як мені видається) події в мистецькому житті України. У листопаді 2015 року усі мої колеги, і я також, вітали Сергія Петлюка (родом із Івано-Франківська, живе і працює у Львові) із отриманням першої премії на мистецькому конкурсі, що відбувся у Великобританії під егідою нещодавно створеної Firtash Foundation [1 «Firtash foundation назвав переможців міжнародного конкурсу молодих художників UK/RAINE»]. Ця інституція вже втретє робить проект на базі лондонської галереї Saatchi під промовистою назвою Uk/Raine, або Дні України у Великобританії, і має на меті промоцію української культури та мистецтва [2 Дивіться сайт Фонду]. Суддями незалежної (як завжди) комісії стали Джонсон Чанг (засновник Asia Art Archive), Найджел Херст (виконавчий директор галереї Saatchi), Нік Мицевич (директор Художньої галереї Південної Австралії), Ольга Свіблова (засновник та директор Мультимедіа Арт Музею з Москви), Апінан Пошьянанда (секретар міністерства культури Таїланду) та Олександр Соловйов (куратор з України). Ці відомі, а часом навіть впливові люди обрали цього року Сергія як отримувача двадцяти тисяч фунтів стерлінгів – за які, сподіваюся, він зможе створити нові медіапроекти, і ще матиме гроші, щоб нарешті полагодити власне помешкання. Премію він отримав за медіаінсталяцію «Межа розуміння», де, як Сергій сам твердить, він досліджує взаємодію людської психології та міської фізіології, суспільні почуття та індивідуальну емпатію. Читати більше
УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРФОМАНС:
КОРОТКО НА МАРГІНЕСАХ
Ярина Шумська
У 1917 році у Києві Анатоль Петрицький розфарбував своє лице усіма кольорами веселки. Давид Бурлюк з’являвся на публіці з розмальованими зооморфними зображеннями чолом і щоками. Боді-арт у світовому мистецтві стане актуальним у 1960-х, але навряд чи хтось виводитиме його початки від практик українських футуристів. Та й навіщо, коли певні форми, ідеї, художні здогадки виникають то тут, то там по всій Землі – формуючи тим самим спільні закономірності, водночас унікальні і специфічні для кожного місця.
Львів початку 1970-х знаходився на перетині інформаційних потоків. Тут з’являлася польська література, відкрилася книгарня «Дружба»; тут можна було слухати польське радіо і була відчутна присутність сусідів за «залізною завісою». Така ситуація провокувала на пошуки нового, але не давала жодного чіткого уявлення, яким воно має бути. Якогось професійного навчання щодо інсталяції, ленд-арту, не кажучи вже про перфоманс, не було й бути не могло. Всі вчилися одне в одного. Володимир Кауфман згадує про той період: «…ти шукав собі коридор, який би дозволяв ширше мислити, яскравіше висловлюватися». Читати далі