Я практикую робити диптихи з іншими митцями, бо мене захоплює те, як точно збігаються випадкові частини творів, як вони впізнають одна одну і впливають одна на одну, але цей диптих я робила і збігалась сама зі собою. Зазвичай я утримуюся від пояснення живопису, але зараз, з нинішньої точки обставин і почуттів, мені цікаво це зробити.
На верхній частині трикутник, де одна жінка народжує, друга — приймає дитину, а третя — підтримує і радіє за ту, котра народжує. Спочатку це розкривало для мене народження будь-якої справжньої дії, вчинку, розуміння, що серед цих дій немає головної, вони необхідні одна одній. Тепер ця частина, можливо, трохи спростилася, але й стала для мене менш байдужою, а, може, просто я у всьому бачу повідомлення про світ, що має повернутися до жінок, щоб тривати або завершитись, тобто повернутися що б там не було. На другій частині трикутника — надгробний пам’ятник овалу — формі, через яку людина бачить неминуче світло, коли вже не залишається жодних варіантів, окрім народитися. З цією складовою нічого не змінилося — пам’ятник як пам’ятник.